Тенісист Сергій Стаховський: «В Бордо, якщо не п’єте вино, — значить, вас не існує»
«ФАКТИ» продовжують проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей. Раніше про нові реалії життя розповідали Андрій Курков, Ольга Сумська, Остап Ступка, Павло Зібров, Олександр Пономарьов, Світлана та Віталій Білоножко, Ніна та Тоня Матвієнко, Арсен Мірзоян, Еліна Світоліна, Василь Вірастюк, Олена Підгрушна, Валерій Борзов, Андре Тан, Євген Клопотенко…
Сьогодні наш гість — всесвітньо відомий український тенісист Сергій Стаховський.
«На третій день я сказав: «Слухайте, я вибачаюсь — давайте спробую!»
— Сергію, як пандемія вплинула на ваше життя?
— Коли стався локдаун, скасувались тенісні турніри й заплановані поїздки. Але оскільки у мене троє маленьких дітей (доньці — сім років, старшому сину — шість, а молодшому — два), більше часу з'явилось для родини. Було незвично: діти прокидаються, а тато — вдома. І це було так класно! А згодом довелось звикати до нових реалій, коли вже треба знову кудись їхати та поспішати…
— Кілька років назад ви захопилися виноробством. З чого все почалося?
— Як будь-який правильний спортсмен я алкоголь не вживав. Не те що я якось себе лімітував — просто він мені не смакував. Наприкінці 2010 року мене запросили грати у клубному чемпіонаті Франції з тенісу. Перший матч відбувався безпосередньо у Бордо. Після гри нашу команду чекала вечеря у клубі, якому понад 120 років. І от приходить директор клубу — ставить пляшку вина на стіл, бажає гарної вечері. Коли почали розливати вино, я сказав: «Хлопці, у нас завтра матч. Може, не треба?» А в Бордо, як я потім зрозумів, якщо ви не п'єте вино, — значить, вас не існує. Саме це трапилось зі мною, тим більше, що я один не міг розмовляти французькою. Всі спілкувалися, а я мовчки сидів й відчував себе просто зайвим. Наступного дня — матч, потім — вечеря, й історія повторилася… А на третій день я сказав: «Слухайте, я вибачаюсь — давайте спробую! Але ви якось зі мною спілкуйтесь, бо інакше мені немає ніякого сенсу тут сидіти». І вони налили мені келих вина. Я сказав, що воно мені не сподобалося — надто терпке. Мені пояснили, що це молоде вино, і почалась дуже цікава розмова про культуру винопиття. Я зрозумів, що це справжнє мистецтво. Крім того, виявилося, що всі спонсори тенісного клубу — найкращі виноробства Бордо. А потім мені запропонували відвідати шато…
— Що ж вас найбільше там вразило?
— Перш за все культура ставлення до виноробства, а також столітня витримка традицій та одночасне втілення інновацій. Все це мене так надихнуло, що я почав купувати бордоські вина. У перший рік придбав 160(!) пляшок. Ми з дружиною в той час жили у Лондоні, вона закінчувала магістратуру. І вирішили, що оскільки її батьки проживають у Будапешті, а мої — в Києві, доставити вино з Франції до Угорщини буде легше. І таким чином, я відправляв усі ті пляшки до Будапешту та зберігав їх у підвалі. Це тривало два роки, а на третій мій тесть почав трошки нервувати, бо місця у підвалі стало замало, частину пляшок довелося розмістити у гаражі. А це заважало нормально паркуватися. На той час у мене вже було близько 800 пляшок.
«Французи вважають, що поганого вина не буває»
— Отож, й довелося задуматися: а що далі? — продовжує Сергій Стаховський. — Будувати новий дім? Мій тесть — підприємець. Він сказав: «Оскільки у тебе душа до цього лежить — може варто зайнятися виноробством?» Але я у цьому не знався й займатися виноробством не збирався. Проте, оскільки за команду Бордо граю вже десять років, кожен рік знайомився там з виноробами та негоціантами, відвідував нові виноробні.
І якось у 2015 році, коли приїхав до Бордо, поцікавився у знайомих: «А як ви ставитесь, якби я почав робити вино в Україні?» У відповідь почув: «Ми ніколи українського вина не пили. А чому б ні? Ми тобі розкажемо, допоможемо…» Й таким чином затягнули мене у цю авантюру. Бо, чесно кажучи, я був не готовий. Поєднувати професійний спорт, у якому у мене й зараз чимало амбіцій, та займатися виноробством — це нереально.
— І все ж як наважилися?
— Я приїхав на Закарпаття, побачив виноградники у занедбаному стані та вирішив, що якщо взяти їх у довгострокову оренду на 35 років, то поки вони відновляться, я вже закінчу кар'єру — і ми почнемо! І я зробив це. А у 2017 році вирішив створити перше вино. Ми закоркували столове мерло. Й ось я, поїхавши до Бордо на змагання, анонсував французьким знайомим, що везу своє вино. Проте, коли вони спробували, ефект був неочікуваний. Вони окреслили моє вино красивим словом «інакше», й мені, якщо чесно, було соромно. До речі, французи вважають, що поганого вина не буває. Вони поважають працю кожного винороба. А переді мною тоді стала задача — створити вино, за яке не доведеться червоніти. І я вирішив спробувати робити вино у бордоських діжках. Придбав у Бордо 182 діжки — і у них зробив вінтаж 2018 року. Коли привіз це вино до Бордо, його там спробували і сказали, що воно класне. Це було дуже приємно!
«Найкращі діжки у Франції виготовляють із серцевини дерева»
— Бордоські діжки якісь особливі?
— Їх виготовляють з французького дуба. Наймолодший вік дерева, яке використовується, — 75 років. Зрізаючи дуб, потрібно посадити 5 чи 10 дерев. Це спеціальний парк, який таким чином постійно функціонує. Діжки дорогі. Одна (об'ємом 25 літрів) коштує більше тисячі євро. Найкращі діжки виготовляються у Франції із серцевини дерева. Використані — дешевші. Після першого вінтажу падають у ціні майже вдвічі, після другого — ще більше, після третього — взагалі суттєво. Більше ніж 3−4 рази діжки не використовують, бо деревина вже вину нічого не віддає.
— Як пандемія вплинула на вашу справу?
— Щойно напередодні карантину почали презентувати вина. І раптом — локдаун. Довелось працювати й будувати стратегії у кризовому режимі. Ми почали робити онлайн-презентації. Розсилали клієнтам вино, вони пили його — кожний у себе, ділились враженнями… Це було незвично, але такі нові реалії життя. А коли карантин було послаблено, почали проводити винні дегустації по Україні.
— Як, на вашу думку, може змінитися світ після пандемії?
— Думаю, все з часом нормалізується. Людство не зможе витримати таких обмежень. Люди будуть віддавати перевагу живому спілкуванню, захочуть більше подорожувати. А ще впевнений у тому, що у всьому світі буде більше розвиватись виробництво локальних продуктів та товарів. Саме вони, думаю, будуть домінувати. З часом місцеві бренди будуть більш привабливими для багатьох.
— Що, з вашої точки зору, мають зрозуміти люди у результаті пандемії?
— Те, що головне у цьому світі — не кількість грошей, а здоров'я та ваші близькі люди. У кожного з нас є свій світ, про який, на жаль, ми часто забуваємо, тому що багато працюємо, кудись біжимо та спішимо… Треба пам'ятати про нього.
— Сергію, що б ви побажали читачам «ФАКТІВ» у наш непростий час?
— Здоров'я! Коли з ним все гаразд, решту, якщо є бажання, можна заробити, зробити, придумати…
Фото з альбому Сергія Стаховського
4165Читайте нас у Facebook
